Мир!
Шаткий самшит!
Глажу тебя к себе и от себя, говорю тебя и тебе
с Замковой горы в Виннице.
На горЕ, не на гОре,
раньше можно было стоять, вниз смотреть
и считать,
что можешь к миру склониться
ногой притоптать, волосами пощекотать
рукой разворошить –
целое действо о большом человеке.
А потом перевернулся мир
и, кажется, теперь висит надо мной,
дышит,
шевелится,
на чем держится – даже думать не хочется.
Но мы и сейчас найдем чем развлечься:
например,
обустроим театр с воронами.
Мир!
Зелёный самшит!
Запахи уносятся, как плавни речные,
люди уносятся, как горные камешки,
а с той стороны реки
в музее висит
и, кажется, микроскопически покачивается
такая игрушечная, трогательная
картина "Эвакуация" Вауэрмана –
целую её,
пока не видят музейщицы.
И вот мы, как чайки
обгоняем течение,
стенаем о цене своего названия,
а при мостах ловим хлеб в воздухе,
непойманные же крошки
относит надежный весенний дед-ветер.
За что ухватиться?
Может, за то, как тени непрестанно, непобедимо
ездят по твоим структурам,
мир, самшит?
Или не надо и хвататься,
молчаливый, многоязыкий мир, самшит?
(Перевод с украинского)
СВІТ САМШИТ
Світе!
Хиткий самшите!
Гладжу тебе до себе й від себе, говорю тебе і до тебе
із Замкової гори у Вінниці.
На горі й нагорі
раніше можна було стояти, додолу дивитися
та вважати,
що можеш до світу схилитися,
ногою почовгати, волоссям полоскотати,
рукою порозкуйовдити —
суцільне дійство про велику людину.
А потім світ перевернувся
й, здається, висить тепер наді мною,
дихає,
ворушиться,
на чому тримається — навіть думать не хочеться.
Та ми й зараз розваг знайдемо:
наприклад,
облаштувати театр із воронами.
Світе!
Зелений самшите!
Запахи линуть, мов плавні річкові,
люди линуть камінцями гірськими,
а з того боку річки
в музеї висить
і, мабуть, мікроскопічно погойдується
така іграшкова, зворушлива
картина “Евакуація” Воувермана —
цілую її,
доки не бачать музейниці.
І ось ми, як чайки,
обганяємо течію,
квилимо про ціну назви своєї,
а при мостах ловимо хліб у повітрі,
невпіймані ж крихти
відносить надійний весняний дід-вітер.
За що хапатись?
Може, за те, як тіні невпинно і непереможно
їздять твоїми структурами,
світе, самшите?
Чи і не треба хапатись,
мовчазний, багатомовний світе, самшите?
ID:
959753
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 14.09.2022 22:13:21
© дата внесення змiн: 14.09.2022 22:13:21
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|