И нарёк Адам имена всем скотам и птицам небесным и всем зверям полевым. Но для Адама не нашлось помощника, подобного ему.
(Бытие 2:20)
1.
теперь
в этом саду
где от вещей, которые мы любили
остаются одни скелеты
где от скелетов
остаются одни имена
где в конце и от этих имен
останется лишь воспоминание лишь боль
теперь
в этом саду
я должна всё переназвать
.
.
2.
имена вещей нужны для того
чтобы любовь могла их позвать – и они пришли
чтобы пришли и были любимы
были увидены и услышаны
облизаны тёплым языком
но любовь больше не знает этих имён
любовь забыла теперь и своё имя
«кто я» спрашивает она сухими как пепел губами
бродя по вывернутой наизнанку улице спотыкаясь
окровавленный изувеченный обрубок руки
прижимая доугою рукой к груди
у любви в ушах звенит с тех пор
как прямо в соседней квартире
разорвался снаряд
у любви темно в глазах с тех пор
как ей отбили память прикладом
все имена всех вещей
что любовь с детства знала на память
остались в тёмном подвале
лежат послушно в ряд
будто очень тихие
очень холодные
очень маленькие
дети
.
.
3.
только смерти теперь известны
все имена вещей
да только ей
теперь все вещи принадлежат смерти
да только ей
смерти – и немного войне
смерть носит все имена на поясе
как серебряные ключи
поэтому каждый её шаг
звенит гремит дребезжит
как серебряные ключи
поэтому теперь смерть слышна издали поэтому
птицы теперь поют голосом смерти и голосом
смерти бряцают двери пустых домов и стекло
под ногами хрустит довольным голосом смерти
высоковольтные провода гудят голосом смерти
псы воют голосом смерти
поезда повизгивают голосом смерти
деревья шумят голосом смерти
и голосом смерти
когда стемнеет
зовут детей домой
из жёлтого-жёлтого окна
птицы и двери
псы и провода
деревья и поезда
и жёлтые-жёлтые окна
теперь принадлежат смерти
да только ей
и только дети
чьи имена еще не приросли к их телам
чьи имена еще мешают им немного ещё свербят
сбрасывают их небрежно как спортивные куртки
оставляют под деревьями на траве
а сами оседлав велосипеды исчезают
с визгом смехом и свистом
в тёплой бездонной
пуленепробиваемый
ночи
.
.
4.
теперь
в этом саду
я должна переназвать все вещи
ибо все имена вещей
пахнут твоим влажным ртом
каждый гласный
имеет форму твоих шероховатых губ
каждый согласный
повторяет изгиб твоего тёплого языка
поэтому теперь когда твой влажный рот
пахнет землёй
когда земля до краев полна тобой когда
только землёй и больше ничем
отгоняют все старые имена вещей
как теперь произнести не-смерть
как теперь произнести не-блять
как теперь произнести не-грхтвлкнрмчв
теперь
я должна всё переиназвать ведь
речь кончилась
речь кончилась с тобой
.
.
5.
когда адам пошёл добровольцем в армию
жена его ева долго сидела в печали
из окна она видела широкую полосу поля
между многоэтажками напротив, а дальше темень
ибо час был уже поздний и солнце умерло
так что ева сидела и курила и смотрела в ту темень
хотя в ней она ничего не могла увидеть
на кухне сгустился мрак светились только цифры
на табло микроволновки, но она
долго не могла себя заставить включить свет
когда еву известили что адам не вернется домой
так как она себе представляла, а вернется так
как представить боялась она выла выла долго как собака
пока совсем не охрипла потом лежала как мёртвая потом
била себя долго кулаком по рукам и ногам
щипала царапала давала себе оплеухи так что лицо
распухло и пульсировало как большое сердце но
ничего не чувствовала совсем ничего никакой боли
она открыла рот и поняла что слова
сыплются из него сухие как мертвые пчёлы
когда ева заставила себя подняться с кровати
она поняла, что все эти дни не меняла одежды
футболка пропахла потом и неприятно липла к коже
тогда она сняла с себя всё даже нижнее белье
и вышла голая через кухню в сад
на улице совсем стемнело деревья стояли в темноте черней самой темноты.
было совсем тихо лишь слышно как гудит вдали кольцевая
она сошла с крыльца и стала босыми ногами на сырую траву под сливой
дерево молчало но смотрело на нее пристально ожидая
она наклонилась к нему близко почти вплотную
и назвала дереву его новое имя
– чётко, но так, что слышало только оно, и никто больше
ничего не случилось
по кронам скользнули автомобильные фары
тьма качнулась
тяжёлая словно коровье вымя
но ева стояла в саду уже не ева
слива стояла в саду уже не слива
смерть отступила на полшага
и мир который только что стал больше
перевалился бледной розовой полосой
через края горизонта
(Перевод с украинского)
+++++++++++++++++++++++++
**тепер, у цьому саду**
І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.
(Буття 2:20)
1.
тепер
у цьому саду
де від речей які ми любили
зостаються самі кістяки
де від кістяків
зостаються самі імена
де зрештою і від цих імен
зостанеться тільки спомин тільки біль
тепер
у цьому саду
я мушу все переназвати
.
.
2.
імена речей потрібні для того
аби любов могла їх покликати – і вони прийшли
аби прийшли і були любленими
баченими чутими
облизаними теплим язиком
але любов більше не знає цих імен
любов забула тепер і власне імʼя
«хто я» питає вона сухими як попіл вустами
блукаючи вивернутою навиворіт вулицею спотикаючися
скривавлений понівечений обрубок руки
притискаючи другою рукою до грудей
любові у вухах дзвенить відколи
просто в сусідній квартирі
розірвався снаряд
любові темно в очах відколи
їй відбили памʼять приклAдом
усі імена усіх речей
що їх любов змалечку знала напамʼять
лишилися в темному підвалі
лежать слухняно рядочком
як дуже тихі
дуже холодні
дуже маленькі
діти
.
.
3.
тільки смерті тепер відомі
всі імена речей
так тільки їй
тепер усі речі належать смерті
так тільки їй
смерті – і трішки війні
смерть носить усі імена на поясі
як срібні ключі
тому кожен її крок
дзвенить гримить дзеленчить
як срібні ключі
тому смерть тепер чути здалеку тому
птахи тепер співають голосом смерті і голосом
смерті хряцають двері порожніх осель і скло
під ногами хрумтить задоволеним голосом смерті
високовольтні дроти гудуть голосом смерті
пси виють голосом смерті
потяги повискують голосом смерті
дерева шумлять голосом смерті
і голосом смерті
коли поночіє
кличуть дітей додому
із жовтого жовтого вікна
птахи і двері
пси і дроти
дерева й потяги
і жовті жовті вікна
тепер належать смерті
так тільки їй
і тільки діти
чиї імена ще не приросли їм до тіл
чиї імена ще муляють їм трохи ще сверблять
скидають їх недбало як спортивні куртки
лишають під деревами на траві
а самі осідлавши велосипеди зникають
із вереском сміхом і свистом
у теплій бездонній
куленепробивній
ночі
.
.
4.
тепер
у цьому саду
я мушу переназвати всі речі
бо всі імена речей
пахнуть твоїм вологим ротом
кожен голосний
має форму твоїх пошерхлих вуст
кожен приголосний
повторює вигин твого теплого язика
тому тепер коли твій вологий рот
пахне землею
коли земля по вінця повна тобою коли
тільки землею і більше нічим
відгонять усі старі імена речей
як тепер вимовити не-смерть
як тепер вимовити не-блять
як тепер вимовити не-грктвлкнрмчв
тепер
я мушу все переназвати бо
мова скінчилася
мова скінчилася з тобою
.
.
5.
коли адам пішов добровольцем у військо
дружина його єва довго сиділа смутна
з вікна вона бачила широку смугу поля
між багатоповерхівками навпроти а далі темінь
бо година була вже пізня і сонце вмерло
тож єва сиділа і курила і дивилася в ту темінь
хоча в ній вона нічого не могла побачити
на кухні стало геть поночі світилися тільки цифри
на табло мікрохвильовки але вона
довго не могла себе змусити ввімкнути світло
коли єву сповістили що адам не вернеться додому
так як вона собі уявляла а вернеться так
як уявити боялася вона вила вила довго як собака
аж доки зовсім захрипла потім лежала як мертва потім
била себе довго кулаком по руках і ногах
щипала дряпала надавала собі ляпасів так що лице
розпухло і пульсувало як велике серце але
нічого не відчувала зовсім нічого ніякого болю
вона відкрила рота і зрозуміла що слова
сиплються з нього сухі як мертві бджоли
коли єва змусила себе підвестися з ліжка
вона усвідомила що всі ці дні не міняла одягу
футболка пропахла потом і неприємно липла до шкіри
тоді вона зняла з себе все навіть спідню білизну
і вийшла гола через кухню до саду
надворі зовсім споночіло дерева стояли в темряві за темряву чорніші
було зовсім тихо тільки чути як гуде віддалік Кільцева
вона зійшла з ґанку і стала босими ногами на вогку траву під сливою
дерево мовчало але дивилося на неї пильно чекаючи
вона нахилился до нього близько майже впритул
і назвала дереву його нове імʼя
– чітко, але так що чуло тільки воно, і ніхто більше
нічого не сталося
кронами ковзнули автомобільні фари
темрява гойднулася
важка як коровʼяче вимʼя
але єва стояла в саду вже не єва
слива стояла в саду вже не слива
смерть відступила на півкроку
і світ якого щойно побільшало
перехлюпнувся блідою рожевою смугою
через вінця виднокраю
