Мені більше не боляче, мама...
Ти не плач, я завжди буду з вами,
Скажи татові хай не сумує,
Замість мене, тебе поцілує...
Ми не встигли зайти до підвалу...
Моє тіло дістали з завалу,
Намагались не раз оживити,
Щоб надалі змогла би я жити...
"Братська" бомба в будинок влетіла,
І назавжди мій світ погасила...
Тих два рочки, що ми були разом,
Просто стерла, російська зараза...
Вбила все: Як мене народила,
Як гуляли, по парку бродили,
Як в колясці мене там катала,
Своїм сонечком ти називала...
Як мені витирала ти губки,
Бо у мене з'являлися зубки.
Як зробила я перші два кроки,
Коли ще не було мені року...
Мої перші слова зрозумілі,
Знаю, мама, були дуже милі...
Перша стрижка і перше купання,
З днем народження перше вітання...
Моє перше знайомство із татом,
З дідусем і двоюрідним братом.
Сльози радості, щастя бабусі,
Блиск сережки у тебе на вусі...
Твої теплі і лагідні руки...
Перші дотики та нові звуки...
Голос тата і посмішка мила,
Коли трохи була вередлива
Це усе клята бомба забрала,
Наш життєвий зв'язок розірвала...
Я завжди буду поряд, матуся,
В твоїй пам'яті, в серці лишуся...
Мені більше не боляче, мама,
Я назавжди лишаюся з вами...
Нехай тато боронить країну,
Щоб чиюсь врятувати дитину...
До них лишилась лише лють, ненависть і огида. І до їхніх загиблих відношення просто як до непотрібної падалі...без усілякого співчуття чи поваги до мертвих. Ніколи не пробачимо смерть, страх і сльози наших дітей...
Ніколи не пробачимо смерть наших діточок! 
