Поема
Натхненниці Діві-Матері,
неосоромній надії спасіння нашого
з любов’ю присвячується
1
У серце моє ароматна
Зірка
впала
а ще вона була —
така
Велика — що навіть
Євангеліє не написала
се дивизна
се...
може Вона
Океан без дна
все можуть Її очі
а виринаю я —
а наді мною
звізд океанище!
і палахкоче!!
це як в апостола Івана
«...і Слово було Бог,
і Слово було...» —
і в інше дух не може
чи й не схоче...
та левище — цей звід
небес
аж палахкоче!!
та я злюбовлюю
глибокі
в серці очі
й — Очі...
дивуюся —
і як взялись
у серці Очі
безпочаткові Очі
вже з ароматом — очі
це не інакше що
з любов’ю натекли!
й спасли —
мабуть
що Зірка...
і зірки...
спахне
і в світлі Божому ми —
йшли...
й чомусь не опускались
до імли...
2
і це речу
і це не заєць говоріння
Боже! що дах зриває
Боже! не дай світу змаління
Боже! дай...
да, я малий!!
чого ж Ти смикаєш —
що до Небес
коріння,
чого ж Ти збуджуєш —
ще й до землі коріння??
торгівлі хочуть?!
І Лев палає!
Південний Хрест палає!
да, я малий!
да, мені добре лиш з Тобою...
та я люблю!!
і це Ти знаєш! знаєш!
Чи я не плакав?
і окликаєш сам-на-сам
і так любов’ю дивишся—
чекаєш!
Чого б не казать правду
небесам!
А — розширяєш...
розширяєш,
розширяєш...
3
Архиєпископи — чи
любов мають?
Хоч техніку молитви радять...
Змаліли!
А Дух, що в відкриттях??
Але ж в Його Житті —
знання життя?!!
Боже! тож це кому я скажу правду???
Ти ж — Велич!
Велич! — та і чомусь мені.
Величі свідчення!! — й горохи
по мені.
Боже!.. вмістить хтось правду?..
Та я ж майже зазнав наруги,
Та не знеславлений Ти
в Неба й Землі
дні.
Та мають же любов й хтось
вмістить правду.
Да, є любов,
нехай в тюрмі,
нехай — на дні...
Всевидяща Любове, ти
плачеш у мені!..
Ми так й
проходим дні.
02.09.2019, Київ
