А львівський дощ був завжди песимістом,
В заторах спогадів нагадував про вічне…
А пам'ятаєш як блукали містом
Й здавалось в нім усе таке правічне?
А пам'ятаєш, смак гіркої кави
У підземельних пошуках копальні?
Наш час разом - немов антракт вистави,
Дощів осінніх висновки печальні….
Ілюзії наповнилися змістом,
Мов сліпить фарами мені авто зустрічне
Пора ставати знову реалістом -
Кохання в Львові, як і дощ, не вічне.
