Не пропобачу! Ні я не зможу пробачити!
Та хіба ж таке можна забути!
Часто саме такі думки приходять до
нас, коли ми знеможені з ранами на
серці намагаємося відділитися від
світу, від людей, які залишили на нашій
душі глибокі шрами. І так на одинці зі
своїм болем ми хвилинами, днями,
роками повільно вбиваємо все живе у собі. Ми спустошуємо свою душу,
де колись жила радість, надія і мир.
Ми перетворюємо своє серце на
холодну брилу льоду, яка боїться
теплого дотику променів любові.
Біль, смуток, тривога постійно
штовхають нас з одної крайності в
іншу. І одного дня ми починаємо
розуміти, що залишились абсолютно
самі у світі, де навколо нас мільярди
людей. Повільне тління, ледь чутний
стукіт напівживого серця, образа
перхоплює подих, а ти потребуєш
зробити ковток повітря, але розумієш,
що вже не здатен. Якщо ти перебуваєш
у схожій ситуації, то усвідом нарешті,
що потребуєш звільнення, яке можеш
отримати лише, коли відпустиш образи.
Так, пробачити не легко, а часом
здається, що і не можливо. Але не
сумуй, просто поклич на допомогу
люблячого Бога.
Він допоможе підготувати твоє серце
до прощення, тільки потрібно, щоб і ти
бажав пробачити. Одного дня ти знову
станеш вільним, знову любитимеш,
твої болючі рани заживуть і ти
нестимеш проміння світла кожному,
хто колинебуть ображав тебе.
Зроби перший крок, забажай
відпустити усе, бо ковток життєдайної
любові дуже потрібен тобі.
Вір у нездоланність любові, у її
перемогу над ненавистю і темрявою,
яка огортає собою світ. Бог
всемогутній! Достатньо одного
Його слова для великої переміни,
достатньо одного Його дотику і брила
льоду перетвориться на прохолодні
струмки цілющої води,
які здатні будуть повернути життя
навіть у найбільшу пустелю!