Ой на Івана, та на Купала,
Ой там дівчина гільце вбирала
В волошки й маки із зелен-поля,
В ромашку білу на гарну долю,
В кетяг черешень червонобоких,
Щоб личко було червонощоке,
Щоб були брови, як рута-м’ята,
Щоб на Пречисту йшли свати в хату,
А ще в цукерку й бублик солодкий,
Щоб милий сватав її – молодку;
А ще у зірку та на верхівку,
Щоб ішла заміж прекрасна дівка.
Ой на Івана, та на Купала,
Там та дівчина гільце ламала,
З вербиці корінь в воді топила
І у Купала щастя просила:
З гільця корінчик, що від вербиці,
Пливи тихенько в річці-водиці,
Разом з віночком із квіток білих,
Нехай спіймає його мій милий.
Якщо віночок він цей спіймає,
То значить: доля нас поєднає.
Сьогодні в нічку піду до гаю
Й чарівну квітку там пошукаю.
Вона опівніч розсипле чари –
Хто її знайде, той буде в парі.
Ой на Івана, та на Купала,
В гаю ходила, квітку шукала..