Дивись, яке прекрасне небо,
як квітне на землі весна.
Чому ховаєшся ганебно,
ти покарала вже себе сповна...
❄❄❄
Сире підземелля, кути засиріли від ночі.
Тихо,навшпиньки, але кожен звук наче грім.
Привикли до сірості лагідні, стомлені очі
і вилазка звідти у світ- це шалений екстрим...
Твій крик б'ється ехом об стіни
і гупає краплями десь недалеко вода.
Ти тут добровільно, самотня людино,
колишньої слави подоба бліда.
Тут твоя домівка, заховане сонце десь поряд
і тихо сповзає по стінах німа пустота.
Малюєш графіті, на стелі ясніються зорі,
царапають душу нагострені кігті кота.
І відліку часу немає: де нині, де завтра,
а серце стомилось... Мільйон запитань.
В таємному сховку існує лише твоя правда
і тільки твоїх виконання бажань.
А небо прекрасне буває!
Цвітуть сади на вулиці. А ти?
Від себе не сховаєшся
ні завтра, ні сьогодні, ні завжди...
Гарний вірш! 
