Розпласта́ла весь обрій довга і вперта зима.
"Я - замерзла ріка, ні звуку в мені нема.
Я триваю від гір і до моря, пливу горілиць.
Прориваю загати і напуваю лисиць..."
Розтинаються доби, як яблука. Вістря ножа
обіперлось об землю - ночі і дня межа.
І над дахом моїм розколина ця тонка
розділяє надво́є пла́то материка.
Над дахом моїм зоряна плине роса,
вибухаючи феєрверком у небеса,
підлітає висо́ко-висо́ко і опада
на тіло ріки - і в ріці закипає вода.
Дочекатися повені. Зняти ляду. Тоді
допливати до берега із головою в воді.
Не узявши ні крихти, із чобітьми у руках
загрузати по ли́тки у прибережних пісках.
Розтинаються доби, як яблука на порі.
Щось тріщить і хлюпоче над лядою угорі.
Виринаю і падаю на пісок горілиць…
Звесняніла ріка рве загати і по́їть лисиць.
