Вона сиділа за столом,
Розпивала теплий, свіжий чай..
Білий сніг лежав за вікном,
Осипав її заснулий край...
Та хтось раптово зрушив спокій,
Тихо увійшовши до її кімнати..
Напевно, сонце морозне сховалося за обрій,
А в неї сили нема бодай щось, та й сказати..
Він зайшов до цієї кімнати
Так тихо, як ходять лише монстри..
Чому він шукав її так завзято ,
І звідки узяв оці айстри ?
Він був відлюдьком, дивним,
Без друзів й навіть без сім'ї...
Кожен у місті його вважав противним,
Не бажаним гостем був на землі...
Шкіра його давно уся зблякла,
Зморшками покрилось чоло..
Шия побита і уся набрякла,
Він був монстром для міста свого́..
Та мало хто чув його голос,
І очі його теж не бачив ніхто..
Не знали про сірий на голові волос,
Не знали, що вміє робити добро...
Він крав щоночі милих дітей,
І всі думали, що вони вже пропали..
Та він ніколи не боявся людей,
Хотів щоб з ним теж діти пограли...
Він хотів щастя, а також любові,
А від нього відвертались усі...
Він хотів, щоб його долоні
Хтось не боявся тримати у своїй руці...
Він був монстром лише для людей,
Чудовиськом, що жалю не знає...
А він просто любив маленьких дітей,
Добрішого за нього у світі немає..
Він плакав ночами і гірко ридав,
Та всі лиш лякалися реву здале́ка..
І він вже би зігнив і пропав,
Якби не гралась з ним вся малеча..
Вона сиділа за столом,
Розпивала теплий, свіжий чай..
Побачила монстра, що стояв за вікном,
"Іди до мене...Я тут...Це мій рай"..
Він раптово зрушив її спокій,
Тихо увійшовши до її кімнати..
А вона все сиділа у задумі глибокій,
І чекала, поки він забере її спати...
