Ти така нерозумна, людино,
Ти безглузда, ти просто сліпа,
Помиляєшся ти без упину,
Без натхнення будуєш міста ...
І що з того, що вище і вище,
Вже схід Сонця торкнувся межі,
Тут були парк, садок, пасовище,
А тепер скло, бетон, міражі ...
Йдеш по місту колись, заблудився,
Та знаходиш дорогу назад,
Я не бачу, де я народився,
Тут з бетону і скла водоспад ...
Та ж воно не співа, не говорить,
І зі мною разом не мовчить,
Ця бездушність лише тараторить,
Ціла вулиця згасла і спить ...
Чи так важко від сонця і вітру
Заховати минуле у скло,
І минулого вічну палітру,
Для дітей і батьків джерело?!
Ні, не склалось, безглузда споруда
Заступила собою зірки,
Не будинок, руїна чи буда
І не зрине така крізь віки ...
Хтось колись
Без і сум'яття і болю
Розіб'є це на клапті й шматки,
Чи пишатись такою нам роллю?!
Ось такі назбирались думки ...
Це не у нас ))) А у Львові взагалі таких будинків ставити не можна ... Але вже щось таке пробують ... У нас навіть театр Заньковецької на дубових палях в болоті будували ... Але я про архітектуру ... Про смак ... І про старе рідне дво - , трьох поверхове місто ... Це ж не Дубаї ... Дякую
на кожен час - свої потреби. у склі й бетоні - теж своя краса й історія. до того ж, кожна така коробка - тисячі життів, що дихають, рухаються, любляться і сваряться, вона б‘ється тисячами сердець. поезія гарна. останній рядок потішив - несподіваний для мене
важко погодитися ... Укрсоцбанк у центрі Львова, наприклад і т. д. за списком ... Квартири переважно нагромаджуються в одних руках ... Або купуються для вихідного дня ... І це все без необхідної інфраструктури ... Тому все стоїть ... І кожен день, то мінус парк, то мінус площа ... Немає у цьому романтики ... Гроші ... Швидкі гроші ... Дякую)