У нього не було нічого, окрім цієї гітари,
А ще можливо друзяки Візбора,
Його не лякали дощі, грязюка, хмари,
Якісь протести і навіть вибори …
ПриспівІ десь народжена з ним в один день
Так хотіла зустрічі, обійм,
А він загублений, чужий, мабуть, не цей,
І не для цих її солодких мрій …
Вчергове, граючи якісь прості акорди,
У парку, десь на лавці, у кутку,
Таких не ставлять в колір на біл-борди,
Такі не ходять в славі у вінку …
За партою затісно і незручно,
Віршований вже затягнувся діалог,
Покинув те, що стало раптом скучним,
Ну що ж буває й тимчасовий епілог …
Вірші в кутку,
Такий увесь машинний ,
Гітару теж повісив на гвіздок,
Замовк, затих, небритий. непокірний,
Не там, не так і між чужих зірок …
Якось б зустрів, впізнаю, не впізнаю?
Старого друга, що нам з ним ділить,
Кудись туди в минуле зазираю
Де Візбор душі втомлені ціли́ть …
Тепер буває візьму й порівняю,
Що мав тоді і що маю тепер,
Радію, що мою студентську зграю
Не проковтнув тупий есересер …
* Або "Спогад про друга"