Пусте село, як скелет на узбіччі
Біле, вивітрене сонцем й дощами
Застрягло в позаминулому столітті
Обклалося спогадами і старими речами
І стара жінка коло тину
Груші з дуплами і плющами
Зустріли мене в цю погожу днину
Коли я блукав старими садами
-Доброго дня, хай Бог помагає
- доброго дня, тому хто блукає
В нашім селі нема вже нікого
Ні старого ні милого ні малого
Навіть коти покинули ці міся
Немає навіть церкви Бога Отця
Вимкнули світло, газ не довели
Хоча досі вдосталь смачної води
А мені кажуть внуки, давай до нас
Та як же я кину, тут лежить мій Панас
Тут я пестила синів і дочок
Тут було сміху і балачок
На всіх...
А зимою у сніг
Бувало як сядемо біля вікна
Тут поруч доречі була війна
Тут мій синок вперше спіймав горобця
Тоді бачилось цьому немає кінця
Тоді в очах були відстані більші
Та що говорити, люди були добріші...
І сонце гріло їй зморені плечі
Міцно ще тримали ноги старечі
А за долиною ліс коливався
На стріхі хатини Вій просинався
