Таж я не знаю – що за рогом,
Що за межею криги і сльоти.
Я намагаюсь – до знемоги –
У чорні двері увійти.
Приходить ніч, приходить повідь –
І з тріском падає старий мій дім.
Пливуть уламки – наче сповідь
Під божу пісню – грізний грім.
Потік змітає перепони,
Я виринаю – і пірнаю знов,
А під водою – чути дзвони
Давно затоплених церков.
Важке наслання – враз зникає,
І в мить цю – тиша раптом настає,
Та вороття уже немає
В минуле зламане моє.
Над вічним степом – блискавиці,
Химерний ліс чорніє вдалині.
Всі пожадання – надто ниці,
Щоб залишитись по мені.
