Наче дзеркало розбите –
Світло спогадів нічних,
Сяйво, в темряві розлите
Серед обрисів німих.
Давні спогади – неначе
Краплі літнього дощу.
Все, що мав, те зараз трачу,
Що було – не захищу.
Давню спеку біля моря
Серед вивітрених скель,
Що здійнялись в непокорі –
Де нема людських осель,
Там, де сонце інше сходить,
Де незнані – всі зірки,
Де течуть невпинно води
Каламутної ріки,
Де нема прокляття часу,
Де не вбило все життя –
Світ, до руйнування ласий,
Проковтнув без вороття.
І по краплі весь стікає
Віск розтоплених днем чар.
І минулого немає
В місті втоми, злиднів, чвар.
І згасають мерехтіння
Серед мороку ночей.
Від небесного склепіння
Світло лине до очей.