Пагорби, вкриті рудою травою.
Низько пливуть небеса каламутні.
Час не женеться уже за тобою –
Де те минуле і де те майбутнє?
Де ті міста, ті лани і ті бійні?
Все проминуло, не стало і сліду.
Морок приймає тебе ув обійми –
Буде коханкою лячна сновида.
Що криють обрії – те не пізнати.
Пагорби таїн не в змозі відкрити.
Не зупиняюсь – несила чекати –
Краще мерщій за них перевалити
В білий туман, навмання – хай що буде...
Все, що було – те далеко позаду.
Тануть надії, зникають облуди –
Я не сумний вже тепер і не радий.
Пагорби, пагорби вкриті туманом.
Всюди – до обрію – трави зів’ялі.
Йду – Диким Полем, сплюндрованим ланом?..
Не відгадати, що тут і що далі.
