Пагорби

Пагорби,  вкриті  рудою  травою.
Низько  пливуть  небеса  каламутні.
Час  не  женеться  уже  за  тобою  –
Де  те  минуле  і  де  те  майбутнє?
Де  ті  міста,  ті  лани  і  ті  бійні?
Все  проминуло,  не  стало  і  сліду.
Морок  приймає  тебе  ув  обійми  –
Буде  коханкою  лячна  сновида.
Що  криють  обрії  –  те  не  пізнати.
Пагорби  таїн  не  в  змозі  відкрити.
Не  зупиняюсь  –  несила  чекати  –
Краще  мерщій  за  них  перевалити
В  білий  туман,  навмання  –  хай  що  буде...
Все,  що  було  –  те  далеко  позаду.
Тануть  надії,  зникають  облуди  –
Я  не  сумний  вже  тепер  і  не  радий.
Пагорби,  пагорби  вкриті  туманом.
Всюди  –  до  обрію  –  трави  зів’ялі.
Йду  –  Диким  Полем,  сплюндрованим  ланом?..
Не  відгадати,  що  тут  і  що  далі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876069
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2020
автор: Ігор Крикотун