***
На зеленому килимі квітня
Білосніжний хвилюється гай.
Я у тихому шелесті вітру
Чую шепіт: «В мені заблукай,
Відпусти свою долю на волю,
Хай заблудиться поміж беріз,
Під цією сумною красою
Не шкодуй наболілих сліз»…
Я у цю таємницю порину
І в побіленім завжди гаю
Упаду на зелений килим,
Приголублю самотність свою.
Чому гірко так гіллям гойдаєте?
Чи насправді так болісно вам?
Мов на власній корі відчуваєте
Біль людських незагоєних ран.
За бурхливими часу поривами
Знов травневих чекаєте свят...
А під чуйними завжди вітрилами
За життям вічно плаче солдат.
Тугу лютую заспокоїти,
Попри жорсткість усіх завіс,
Хтось, щоб якось нудьгу загоїти,
На чужину її привіз.
Всіх утішити, всім зарадити –
Такий дивний у дерева вік,
Лиш у березні - все відплакати,
Замість сліз віддаючи сік...
***
"... «В мені заблукай,
