Про крокодилів знаємо,
Що злі коли голодні,
Що літри сліз у них течуть,
І в річці Ніл їх сотні.
Що люблять товариство,
Про це мало хто знає,
Що дружнє крокодильство
РазОм відпочиває.
Що крокодилиха – матуся -
І ніжна і пестлива,
Не лає крокодильчика,
Що не послухавсь і скупався в Нілі.
Натамість пригортає,
Казки розповідає,
І ніжно так цілує,
(Маленьких крокодильчиків це зовсім не лякає).
А от напевно, зайчика,
Матуся часто сварить.
Питає: “Де ти був?”
Й не слухає,
Ще більш малого лає.
І наш сіренький зайчик
Іде голодний спати
І біди всі свої нема кому
На вушко проказати.
Сумує він і плаче,
І все чогось боїться,
І більш за все не вовка,
І навіть не лисицю.
Лякає його те,
Що мама знав налає,
І труситься він мовчки,
І апетит втрачає.
Якби такому зайчику,
Цілунки крокодилихи,
Звичайно, стане заєцем він, а не крокодилищем,
Проте буде він впевненим й розважливим сміливищем!
