Панує у природі гравітація
І їй підвладен простір,
І їй кориться час
Людське життя не знає левітації,
Іще наукою незнаної,
Ще невідомої для нас.
Та у душі є власна гравітація -
Земля, батьки, рідня,…
Все інше – ситуація,
Як кажуть, кон'юнктура дня.
І знов лечу до рідного каміння,
До милих краєвидів і товтрів,
Туди, де в землю впав насінням
Й проріс до юності років.
Хоч рік родових й порвані потоки,
Іх русла висохли, пірнули в болота,
Та спогадів не відбирають роки …
Але сьогодні Біла вже не та,
Зовсім не ті вже люди
І їх чужинцями ніби не звати
Та що вже є, нехай то й буде,
Байдужості не можу я долати.
Безводне русло Батіжка,
Болотом затягло дороги,
Така вже тут любов палка
До рідного гнізда,
А винуватці чи не боги…
Товтри ж на горизонт лягли,
Бо їх вандали підривали,
Бо люди їх не берегли,
Не берегли, мовчали.
Чагарники царюють всюди,
А на окопах владарюють бур’яни …
Ніби й живуть тут вільні люди,
Ніби й господарі вони.
На гнізда кинуті й розбиті
Із цвинтаря глядять батьки,
Нащадки ж їх несамовиті
Десь у чужих світах поки.