Мамо, матінко, нене!
Вітровій колихає знамена:
Чисте небо блакиттю явлене,
Жовтий хліб на безкраїх ланах…
Знай напевно,
Що загибель моя не даремна.
Смерть за край свій прийняв я стражденно,
Та лишився живим у віках.
Смак війни – смак полинний…
Ця жахлива свідомість – «Повинний!»...
Обрій поля ховається димний,
Потім – вибух і морок в очах…
«Мамо, мила!»
Голос хлопців поранених линув
Кожен з нас залишається сином,
Маму згадує завше у снах.
Добрі, лагідні очі –
В них тривоги й недоспані ночі,
Все, що вигадав любий синочок…
А тепер ти лишилась одна.
Степ шепоче,
Та не втішить він горе жіноче.
Як тебе обійняти ж я хочу –
Знай, для мене скінчилась війна…
Автори Юрій Шибинський, Ігор Сичов.
