Вже ніч ледь диха тихим сном,
А думи... Думи не дрімають,
Вони захоплюють в полон,
Знічев'я мучать й не пускають
Тривожать душу, рвуть нутро,
Вертають спогадами пам'ять,
В те, що не збулось, а могло
І щось нашіптуючи, ранять
Цей біль, не біль - це слід утрат,
В нім дійсність хоронить надії,
Він б'є й зростає у стократ,
Коли чекати ми не смієм...
