Ти назавжди залишишся у моїй пам"яті хлопчиком,
У твоїй я назавжди залишусь маленьким дівчам
І колись, може, влітку під лагідну пісню горобчиків
Казку цю розкажу своїм відданим слухачам
Хай минають роки, як вода, і піском час крізь пальці,
Та не зникнуть ці спогади, будуть в моїй голові,
У руках я тримаю картинками вишиті п"яльці
Й знову вірші пишу Тобі такі рідні й живі.
Мине час і у кожного вже свої будуть сім"ї,
У кімнаті із вереском бігатиме дітвора,
Діти виростуть, та у моєму сузір"ї
Все написане буде зірками це рідне ім"я.
Ти забудеш, напевно, усе, будеш далі радіти,
Хоч там і забувати, можливо, не буде про що
Оці спогади в мене цвістимуть завжди, наче квіти,
А для Тебе вони перетворяться, мабуть, в ніщо.
Чи зустрінемось ще? Чи вже ні? Чи мене Ти впізнаєш?
Бо я знаю, що точно впізнаю Тебе завжди
Підійдеш? Мабуть, ні, лише мовчки і тихо минаєш,
Та я знатиму, що ще жива ця людина моя.
Ти забудеш, мовчатимеш, а говоритимуть очі
І, можливо все це Тобі буде, як забутий сон,
Який інколи ходить у гості в холодні ці ночі
І серця мовчки битимуть ритм свій завжди в унісон.
Може, хоча б колись в тихому надвечір"ї,
Коли щастям світитися буде вся Твоя сім"я
Твої очі зупиняться раптом на моєму сузір"ї
І побачать написане зорями Твоє ім"я...
ID:
797610
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 30.06.2018 16:19:39
© дата внесення змiн: 30.06.2018 16:19:39
автор: Кароліна Дар
Вкажіть причину вашої скарги
|
