Іноді я уявляю собі велику компостну яму,
я хочу її, вона мене лякає...
Страх жере мене.
Гноїть-коптить з видом набряклої рани.
Тут немає майбутнього, нема' минулого,
немає летіти_Вниз! Лиш самі
спогади утримують мене...
Стоки, нечистоти і токсичне сміття
з усього світу стікаються сюди...
Гріхом в ямі є страх.
Відчуття неминучого, Бо так Є.
Щоби не дати собі впасти у вірші, страх,
гнів... відчуття тебе наламали.
Позичена отрута пнеться всередину,
рветься крізь протяги...
Наші ідеали зробили їхніми символами.
Всюди затхло, старина, тремтять
пальці опущених рук, всі довкола
прагнуть твоєї смерті.
Бруд, треш, заливають...
Гріхом в ямі є тупорилість.
Осуджую, лиш щоб мене не чіпали.
Страх і Нудить піднімаються зсередини.
Стьоки стікають далі, на нові території...
...
Гріхом у ямі є смерть.
Кожен раз коли вони тобі кажуть,
що ти знаєш, ти все більше забуваєш...
Мене замкнули тут разом з іншими.
"Скажи що Не так! Скажи Що неТак!!."
Дякую! Трохи справив, погляньте, будь-ласка, чи можна так "Павших" справити. За друге "нетак" не питатиму, там на той виверт ще не встав зранку, аби не довелось ще одну велику літеру писати...
