Вона с тобою, як пташка в темряві,
в полоні поглядів - протилежності.
Шукала щастя душа в буденності,
у світі своЄму, та незалежності.
Шукала довго і крила виросли,
на світло біле, свідомість винесла,
але те бІле, чомусь у темне,
перемінилося життя таємне.
У свОї руки взяв, душею полонив,
і все що біле там, собою ув'язнив.
Почало згасати, біле коло щастя,
душа, як те багаття,
перетворилась в шмаття...
Пожалій цю пташку - відпусти на волю,
хай ті крила знову, полетять на долю,
де душевний спокій, де кохання - світлом,
понесе свідомість легким, теплим вітром.