Я маю теплі крила на цю зиму
І шовкові підтяжки, і карету,
Напевно, все було якось можливим,
Допоки не чкурнуло прямо в Лету.
Я маю місяць в грудях замість серця
І повен дім незайманих ідей,
Все це "благословенням" зветься
Поміж святих освічених людей.
Я маю спогад, вибитий на скроні,
І карму, що стріляє бойовими,
Ласкаві марева, й багаття у полоні,
Цілком достатньо, аби
"Быть счастливым".
Я маю лист з барвистого крайсвіття,
Що кожен раз як вперше промовляє,
Я маю дім-кота-коріння-брухт-лахміття,
Та всеодно мов мученик "стенаю".
Здавалося, горня наповнив щедро,
До вічних холодів "всегда готов",
Та тільки як це небо сипле цедру,
То тягне до "далёких берегов".
І що мені робити, - я не знаю,
І де подіть оцю натуру вовчу,
Яку годуєш "всім отим", що маєш,
А ніц, - вона блукати знову хоче.