"Вирує пам'ять як ріка" ледь не з кожного дворика …
А біля Філармонії не стихає Мелодія Скорика …
А біля Заньковецької трішки Юлі Гриценко самотності прози …
А біля Франка від Москальця «Вона» і не страшні струнам морози …
В затишному кафе, «Коли тебе нема», Вона з Океаном розмовляє,
Трішки Дикого танцю до столика, і Друг до неї підсідає,
Про "милу, що розсипала скло" тут кожен і кожна на лавочці знає,
Скрипаль за копійку і Брамса, і Скорика віртуозно зіграє …
Та раптом …
О, місто банальності і місто циніків,
В якому Перехожий закриває очі,
Невже не зрозуміло, що це цілковита клініка -
Ці натовпи на вулицях до наших дівчат охочих …
Видерті зі стін фрески, зруйновані пам'ятки,
Банальні принади для стандартного туриста,
І куди перехилилися ці неправильні маятники,
Для нездар, які ось так керують містом …
Місто, яке начебто усім так треба.
Місто, яке було і буде вільним.
Ну чому ж ти не виштовхнеш цей хлам із себе?
Це не мрія. Це право бути сильним …
все так ... але я більше писав про два зовсім різні світи ... які не можуть існувати довго разом ... і перший світ за таких умов, як зараз, просто припинить своє існування
Нажаль таких багато. Кругом хати там все грати..А на що сусіду туди носа пхати 
Господар є, але його нема.
