Величезні зелені виразнії згубнії очі,
Що за звичка корити серця і вести у туман?
Що за стиль: із мішками під очі не спати півночі?
І навіщо навмисно торкатися пальцями ран?
Що за настрій за сміхом ховати несказані речі?
Непотрібно ламати себе через інших слова.
Ти відходиш подалі, бо так тобі буде безпечно.
Ти попереду часто, бо завжди стартуєш на «два».
Ти не винна у тому, що серце твоє наче камінь,
Що була не такою, а зараз ти іншою стала.
За вікном пада листя, у житті знов душевний екзамен,
Тільки ти, моя мила, на жаль його так і не склала.
