На карпатських дорогах
вітер буйним стає,
Запах свіжого сіна у лице мені б’є;
І в далені клаптик світла
зачув мій стомлений байк:
«Ти вже в дорозі понад сім годин -
Спиняйся, відпочивай»...
Ворота в замок казковий,
І дзвоном гупнув костел,
«Ти, може, бачиш тут звичайний готель,
Але це місце зовсі́м не просте», -
Свічки в руках покоївки - вона углиб мене зве…
Заповнив дивний голос коридор,
Він наче сон пливе:
«Раді Вас бачити в нашому санаторії -
Серед всіх адрес, саме тут є сенс
Лікувати стрес…
Сили і дух відновляємо в санаторії,
Все що треба є – обирай своє».
Личило б їй їздить верхи, або водить Мерседес,
Вона натомість з'явилась у цім готелі чудес,
Мене п'янить її голос, і зве силует,
Знаходжу сили на кроки…
а то є ли́ше портрет.
Злякався власного крику,
Штовхаю двері у бар -
Мені дає свої ліки
Старезний сивий мольфар.
І голосів хор дурманом вкриває усе...
Від дзвонів ходором стіни,
а вітер ген несе:
«Раді Вас бачити в нашому санаторії -
Серед всіх адрес (серед всіх адрес) саме тут є сенс…
Наза́вжди Ви в середньовічному санаторії,
Тут підступний кайф,
змога є – тікай…»
Зали́шили сили,
І вогонь тьмяний згас…
З собою мавки манили
у необмежений час…
І лише голос мольфара
Мій розум гриз:
«Ти здався надто зарано
Тобі іще так рано вниз»…
Промчав незбагненно… я крізь
вузький коридор…
За мить спиняє сон смерек нестримним ревітом байка мотор...
Лиш навздогін лине сухо:
«Тепер є вільним ти,
Але від Шенборна духу
Нікуди не втекти!»…
