«...Тоне в краплі зіниці все сяйво земне.
Півень кричить – заспів довговічного горла...»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Синім конем скаче провісник світанку,
Сіріус – неба блідий поет складає касиди
Про незримих прочан у плямистих сутанах.
А я бавлюсь у гру індійську з пані примхливою
На ймення Самотність. Бавлюсь фігурами
Що звуться передчуттями – світанку. Чи може
Візиту кулі огненної, імення якої Сонце.
Чи стане мені безодень зіниць, щоб втопити
Все світло – біле як спалах агонії, як цвіт анемони?
Місто порожнім келихом у найтемнішу годину –
Перед світанком – жадає бути повним вином Світла.
Серед ночі без Місяця, серед ночі бронзових цезарів
І мармурових августів – порожніх, як шкаралупа горіха
Бавлюсь передчуттями. Передчуттями світанку.
Разом з птахами кельтів, яким перерізали горло
Щербатим ножем Беніто болотяних вепсів,
Чи лезом цирульника Франсіско мокшанського.
Може люди в брудних халатах не знали,
Що світанок приходить за сірістю Неба,
Опісля найтемніших годин, найглухішого часу,
Байдуже – крикне вістун довгохвостий пророцтво
Чи лежатиме мертвим – ганчіркою з пір’я
Серед соломи вчорашнього дня – байка.
Серед моря безсоння лишається бавитись в шахи:
На тирсовій дошці. Без королів і слонів.
Серед чорних клітинок ночі. Серед голок зірок.
Серед сірості передчуття
Світанку.
Дуже майстерне володіння словом
P.S. О, Сіріусе,
У найтемнішу годину
Міста спустошений келих,
Випитий до останку,
Вирвіть із уст отерплих
Примхливої пані С.
Вночі
В персональні сни
Ховається світ увесь,
Крім тих,
Хто грається
Передчуттями
Світанку
P.P.S. Не здогадатись мені довіку, хто є той мокшанський Федеріко )
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я переробив текст. Правильно: "Франсіско мокшанського".
Дякую за відгук!
Дякую за такий відгук і розуміння! 
)
))) 
