Повільно вів собі під руку
Стареньку матінку свою
І відчував душевну муку -
Ще совість маялась йому.
Привіз він матір у лікарню -
На місяць цілий залишив:
Вже лікувати було марно,
Він і провідать не спішив.
Отак старенька доживала
Останні дні свої в журбі
Та все в віконце виглядала,
Вже й сльози виплакала всі.
Синок єдиний весь у справах,
До того ж в нього є сім"я,
Зростив дітей він, як на славу -
Стара ж дратує, дошкуля.
Віддали бабу на турботу
Чужих людей і лікарів.
Їм платять за таку роботу,
Хоч якби цього не хотів.
Тож доглядати вони мусять:
І годувать, і лікувать.
Та тільки хто синочка змусить,
Щоб матір рідну шанувать.
Лиш згодом він прийшов в лікарню,
Гостинців, ліків накупив,
І віднайшов палату крайню,
Там матір місяць, як лишив.
Безмежну радость він крізь сльози
В очах старечих прочитав -
Нічого вже вона не просить,
Її б додому лиш забрав.
Він по алеї матір водить
У лікарняному дворі
І погляд в сторону відводить -
Хай доглядають лікарі.