У завіях похнюплених днів
Біля тебе я бути так хочу...
Я для тебе мережку зі снів
Виплітатиму кожної ночі...
Так буває в житті лише раз.
І повторюєш знову і знову
Сотні тисяч закоханих фраз,
Що душа узяла за основу...
І вслухаючись в шепіт вітрів,
В партитуру космічних симфоній,
Ти мене віднайдеш серед снів,
Візьмеш душу мою у долоні...
Я вклонюся тобі за любов
Самозречену, з тисяч пробачень,
На межі зрозумілих основ,
За межею невтрачених значень..
Я вклонюся тобі за любов
Самозречену, з тисяч пробачень,
На межі зрозумілих основ,
За межею невтрачених значень.. слова які мріє почути кожна жінка в світі...
Не приходило навіть у сні,
Найщирішому, з темної ночі,
Що мережку для мене... мені,
Виплітаєш словами охоче...
І вітрами торкаєш струну,
І вклоняєшся низько піснями,
Пам'ятаєш про мене одну,
Самозречено, ніжно, безтямно...
Я прощаю... прощу... Ти прости
За слова, що жили у полоні...
Відпускаю - несила нести
Те мовчання в гарячих долонях...
Я вражена Вашою лірикою!!! 
