Куди не глянь-довкола тільки море,
Гойдає хвиля синій оксамит.
Залив Махдійський-чистий і прозорий,
Неначе у вінку з каміння й плит,
Що на сторожі вічного спокою
Стоять, неначе стрàжі вікові,
Щоб не забрала буря за собою,
Вітри щоб не зламали штормові,
Щоб не торкнулась хвиля серця міста:
Будинків, пальм, оливкових полів;
Човнів рибачцьких, що, немов намисто,
Насиляні на ниточку кілків*,
Гойдаючись легесенько на хвилях
Вслухаються у пісню всіх вітрів,
Тремтять від страху, щоб химерна хвиля
Не знесла їх від рідних берегів.
Бо все змінитись може за хвилину:
Накотиться, навіє, надлетить,
Шалена, велетенська біла хвиля
І загребе під себе все за мить:
Накриє берег, зніметься горою
Все, що ухопить-понесе на дно,
А потім, задоволене собою
Затихне море. Вляжеться воно,
Забувши, що завдало стільки страху,
Знов зорі захитає молоді,
Засне і місто, лиш відважні птàхи,
Шукатимуть поживу на воді.
* * *
Куди не глянь-довкола тільки море,
(Стою, милуюсь, слухаю прибій)
Дарує плесо лагідне й прозоре
Махдії, вже тепер навік моїй.
Кілок*-залізний стовпчик, до якого прив'язують човни та малі кораблі.
26/01/2017
Махдія, Туніс.
Н.Хаммоуда.