1.
Нас бажає пані чорноока
та в німецьких шоломах синкліт.
Я чекав на тебе стільки років,
полював на тебе стільки літ.
Як опівдень башта проголосить
висне без гальмів автомобіль
і мене одним ударом скосить.
Все було написано тобі.
Все було спотворено й забуто.
Все загрузло в баговинні книг.
Вірші ці – донесхочу отрута.
Стид, ганьба, марудище та сміх.
2.
Рація працює без утоми,
бубонить Се Жест у мікрофон.
Я хотів би повернутися додому -
та не потрапляє тон у тон
і нечутно плаче та співає
за кермом крилатий Ертебіз.
Що мені збулося я не маю.
Що від мене хочете ви, місс?
Срібний скальпель, наче ієрогліф,
затанцює в пальчиках тонких.
Серце вирвано. Тепер же край дороги
на клінічний можна впасти сніг -
3.
Я тебе зустрів нарешті, мила,
хоч би й ту, якої не чекав.
Хрест натільний, ніби на могилі,
зрапта став на грудях сторчака.
Та сонця, вогненні барасулі,
блискаючи небом навкруги,
байдуже хвилину пересунуть,
наші переможні вороги.
Хай летить дорогою машина -
на стрілу помножена стріла –
ця напевне слова не загине
наново прокладена рілля.
4.
Сказано що сказано – і доста.
Свято закінчилося та йдуть
ситі, п"яні, галасливі гості,
по домівках і назад не повернуть.
Дівчинка нанизує віршата,
аркушами каву розлива.
Поліцай забрав у мене хату.
Отакі у нас тепер жнива.
Дзеркало відбило наші кості,
залишивши нам коротку путь.
Хай тобі криваво перемостить,
але я би ладен і не чуть...
