Серед настирливого зорепаду
Ти вибухнула лише мить тому.
Хай майже півсторіччя вже позаду,
Але і досі розуму не йму,
Нічого б не було, якщо без жартів,
Як би не мокрий, золотавий лист
На чорному, жовтневому асфальті.
Тоді ми вперше разом і були.
Ми ще не знали, що можлива знайда
Нас далі не ділитиме на два,
Та білий херувим – скажений снайпер
У себе зірочку домалював.
