По серпанку смарагдових трав
Повелителька їде в кареті,
На безчинства й вина карнавал,
Де безумці зійшлись в менуеті.
І чекають хазяйку свою,
Що неначе пречистая діва,
А насправді суккуба з вогню,
Яка дотиком власним до тіла.
Викрада ясний розум і глузд,
Залишаючи тільки шаленство,
Поцілунком своїх ніжних вуст
Подарує туманне блаженство.
Її влада настільки міцна,
Що й Диявол у танці кружляє,
Бич на келих змінила рука,
Більш ніхто того чару не знає.
І не янголи в свиті її -
Перелесники п*яні від хмелю,
Їхні крила, зелено-скляні,
Розмальовані, мов аквареллю.
В них застигло натхнення і сни,
Тільки варто рукою торкнутись -
Розлітаються дивні скарби,
Щоб стрілою у серце ввіткнутись.
І нікому уже не втекти
Від тієї, що мчить на кареті,
Від красуні, стрункої Весни,
Тож кружляймо в п*янкім менуеті.