Мені небо прошепотіло,що потрібно зупинитись.
Поставити відчуття на паузу, озирнутись і вдихнути зміни на повні груди.
Заварити собі чаю з лимоном.Сісти на стілець зручніше,заплющити очі,вимкнути світло,розчинитись у тиші,котра пропахла рідним запахом.
Взяти до рук книги,а не телефон.
Тремтіти від вітру,справжнього вітру.Відчувати краплі дощу на своїй шкірі,здійняти голову вище,ще вище,ще!
Перестати споглядати собі під ноги.
Мені небо прошепотіло,що потрібно зупинитись.
Взяти себе в руки і залатати свої вітрила.
Залишити в спокої старі рани.
Видихнути розпач,полічити до десяти і зрушити з місця,без тебе.
Скинути мотузку з горла,розтоптати і спалити.
Закричати,увірватись і піти.
Роз'яснити собі,що це була остання зупинка минулого. Вагон пустий,нікого,окрім мене.
Мені небо прошепотіло,що потрібно зупинитись.
Бо вже комусь зверху набридли мої стандартні прохання в молитвах.
Бо вже й мені набридло.
Бо вже небо
прошепотіло
що
потрібно
з у п и н и т и с ь.