Сестричка і братик за руки водились.
Вони одним цілим були.
Та доля безжально взяла й розділила,
Надавши ярлик сироти.
Прийшлося у горі розбігтись по світу,
Податися в різні кутки.
А мамині вишні позбавились цвіту
Й безжально неслися плітки.
Незчислити горя, що діти зазнали.
На ноги спинались вони.
На рідне подвір’я не раз повертали,
Не раз вони сльози лили.
А мамина хата пустою стояла,
Снувались в кутках павуки.
За мамою діти завжди сумували.
В зажурі спливали роки.