Як пахнуть смачно, Боже, її руки,
Тим білим хлібом на старім столі,
Де вложене життя- всі його муки,
Де сипле снігом сивина вгорі.
Та сивина, простелена полями,
В житах життя, пшеничних колосках,
Летять пісні її понад гаями,
Що снами сплетені в її літах.
Літах старечих маминих, самотніх,
Де кожен день лелек своїх чека-
Своїх дітей, в дорогах тих зворотніх,
Пливуть роки, немов стрімка ріка.
Прожитеє життя- пшеничне поле,
Політ пташиний вже не повернути,
Минулось все- і радості, і горе,
Той запах її хліба не забути.