Вона дивилася в театрі оперу В.-А. Моцарта «Чарівна флейта» і думала про те, що світ незмінний. Все ті ж сили керують людством, все ті ж пристрасті і бажання полонять людські душі. Світ балансує між світлом і темрявою, між добром і злом, любов’ю і ненавистю, прощенням і помстою, жертовністю і зажерливістю, балансує, як той канатоходець з палицею в руках. Будь-якої години він може просто рухнути, розлетітися на шматки, як порцелянова лялька, яку взяла малолітня дитина без дозволу з маминої колекції, щоб погратися. Він може розбитися, як розбилося куряче яйце від поруху мишачого хвоста, якщо переважить отой кінчик палиці, що замальований у чорне.
Опера закінчилися щасливо. Сили світла перемогли. Любов витримала випробування.
А що вона? Щасливо зітхнула і вже вкотре зробила для себе висновок: головне в цьому світі – любов, бо саме вона запалює вночі зорі, виводить на світанку на небо сонце, вливає відвагу і силу у кров для боротьби з темрявою, надає сенс життю.
