Я вмер не на чужому полі
І вбили мене,мамо,не чужі.
Пробач,але так треба долі
Я житиму в твоїй душі.
Я повернусь у сиву хату,
Дощем до тебе доторкнусь
Матусю,глянь же,я крилатий
І смерті більше не боюсь.
Не потанцюєш на весіллі
І внуків не поняньчиш ти
Моя дружина-то чар-зілля,
А діти-широкі степи.
Калина мене зігріває,
Як гріла мене,мамо,ти
Посивіла,голубко,знаю,
За це ріднесенька прости…
Прости,я не хотів вмирати,
Мені 17 лиш було!
Ще стільки я хотів сказати,
Свинцем же серце проросло…
Не плач, матусю, не журися
Багато нас крилатих є
Ти сльози втри і подивися
Тепер ніхто вас не скує
У всіх батьків удома діти,
В моєї- жовто-синій стяг
Ви будете надалі жити,
Скажіть мені за що поляг?
Я не хотів,мамо ,вмирати
Але вже краще полягти,
Але вже краще більш не встати
Ніж жити в світі гниючи
Прошу вас ,люди,не забудьте,
За що посивіли батьки
Країну гідну відбудуйте,
Ту за яку ми злягли…
І вже не прийде в Рай безодня…
І прапор наш більш не згорить…
Бо з вами є Небесна сотня
Вона у душах майорить!!!
