І знову братися за ручку,
і знову щось таке писати.
Звалю думки усі на кучку,
пора це все давно сказати.
Дитино, очі ще твої наївні,
запам'ятай́ ти все ж лише одне:
не можна вірити у мрії,
бо ж потім біль ще довго не мине.
Відсутні вже давно усі надії,
тому живи лише реальністю,
забудь вже про дитинство,
борися з радикальністю,
із дійсності створи намисто.
А якщо ні, то протидій,
оголоси війну системі.
Бери у руки зброю й дій,
бо люди вже давно не в темі.
Усі забулись як потрібно жить,
говорять, що усе погано,
насправді їм подобається нить,
А ти зміни усе спонтанно.
Ти фарбами веселку намалюй,
і кульки кольорові в небо запусти,
до мрій своїх ти ще щось доплюсуй.
І біль, і страх ти відпусти,
борися, вір, люби,
добро ти просто так твори.
Бо мрії не утіляться в життя,
якщо не докладати сил.
Надії справдяться, і зникне те ниття,
змететься із страху й ліні пил.
Дитино, просто вір,
не слухай тих нудних людей.
Ти підіймайся на вершини гір,
і відчиняй вподобаних дверей.
Коли поїдеш десь за місто,
у пошуках своєю долі,
не забувай ніколи про дитинство,
воно завжди чекає твої волі.
27-28.08.2015
