Я знаю, як за блиском діамантів,
За рисами пречистого лиця,
За шовком багрянистих мантій,
Ховається штампованість оця.
І не важливий стан, посада,
Релігія, країна чи свої висоти.
Повторюваність як розрада.
Нас підрізають - ми й не проти.
І гріх чистісінький так говорити,
Що не залишилося сподівання.
Ми можем один одного змінити.
Ми можемо. Нема лише бажання.
Й не раз, бувало, у тяжку годину
Себе за себе починав картати,
Та, що б не сталося, я вірю у людину!
Як вірить в сина мати, брат у брата.
