КАЗКА ПРО СОКОЛА ТА БІЛОЧКУ
Сокіл літав собі над землею та про сім’ю свою Соколину дбав, аж раптом він над лісом пролітав та побачив, як з гілочки на гілочку гарненька Білочка стрибала, своїми вушками та хвостиком гарненькими вона махала і зразу Білочка Сокола в себе закохала,
хоча вона також свою сім’ю мала.
А Сокіл чув, але не вірив, що є кохання та любов з першого погляду.
Як її тільки Сокіл не називав: Сонечком, щоб йому світило.
Голубкою, щоб з ним літала, Малюком, щоб його любила,
Білочкою, щоб його кохала. Білочка на слова відреагувала та прошепотіла.
- «Прошу мене Білочкою не називати.»
Я краще буду Сонечком твоїм і буду завжди тебе зігрівати.
І так Білочка ця для нього Сонечком стала.
Вона стрибала, а він літав і на крилах своїх постійно її колисав.
Вона для нього була, радістю та любов’ю.
Сокіл з Сонечком своїм до сонця намагався долітати і тішитися одне другим, щоб завжди її біля себе мати, оберігати та зігрівати.
З часом виявилося, що Білочка нечемною була, її щось перемикало і Сокола до себе не підпускала.
Таке і раніше з нею бувало, але на всі дрібниці уваги не звертав її любив та кохав.
Одного дня вона йому все сказала: Соколе, ти крадене щастячко моє!
І перспективи в нас з тобою я не бачу.
Ти сказав, що сім’я - це святе, а святість треба берегти!
Ти не готовий і не хочеш це все руйнувати?
Не думаючи сокіл став відповідати: коли я ці слова промовляв, не думав я і не гадав, що ти для мене станеш одною і дорогою.
Що біль такий сердечний та душевний Соколиний буду мати.
Нам двом потрібно трішки часу дати.
Як казала ти, що три, чотири років згідна чекати!
23.05.2015 р.
А. Рогуля