Зажурилась стара мати, в небо поглядає
Й до Господнього престолу руки простягає.
Простягає стара руки й просить за сина,
Щоб вернуся із походу – це ж її дитина.
Потім падає на землю – у ноги Господні
Плаче стара і всі чують, - це сльози народні.
А тим часом в браннім полі син нечисть рубає
І молитва його неньки від смерті спасає.
Ось так літо і пройшло, друге наступило
Тільки мати все додолу ще більше схилилась.
Стало важко вже їй ходить на дорогу,
Виглядати і вертатись в хату до порога.
Нема сина, нема, мамо, нема і не буде
Бо ворожа шабля гостра влізла йому в груди.
Він лежить в краю чужому, на кровавім полі
Бо хтось смертю підписався шаблею по долі.
Тільки вона цього страху, бідна, ще не знає
Усе ходить на дорогу, сина визирає.
Час проходить. Нудьга й жаль серце роздирають
Но старенька бідна мати на сина чекає.
09.02.1988р.
