Я не можу назвати себе поетом,
Я не завжди пишу без помилок,
Я люблю говорити про літо
І про теплий осінній дощ.
Я люблю коли навколо всі посміхаються,
Як щиро радіють кожному дню
Як діти від батьків навчаються,
Любити й поважати Батьківщину свою.
Я люблю гуляти під літнім дощем,
Люблю дивитися на ранковий схід сонця,
Я люблю прокидатися,
Під спів пташок,біля мого віконця.
Ще я люблю співати пісні,
Зранку до самої ночі,
Бо саме вони передати змогли,
Мої відчуття, від світанку до пізньої ночі.
Я також люблю дивитись на зорі,
Вони як ніхто заспокоїти вміють,
Кожної ночі освітлюють небо,
А інколи й впасти на землю воліють.
Я дуже люблю українські Карпати,
Багато століть стоять незворушно вони,
Своєю красою милують око
І зрозому зводять мене восени.
Я люблю добрих і позитивних людей,
Від них багато радості йде,
Бо є багато різних речей
Які усвідомлять тільки вони.
Я люблю рідний край свій,
Тут я народився і живу,
Тут я буду працювати
І любити і страждати.
Я ніколи не назву себе поетом,
Бо негідний називатись так,
Але я буду завжди писати,
Бо люблю це...якось так...