Минає деякий час після осліплення закоханістю, ми стаємо знову зрячими і зупиняємо увагу - усі сім'ї проходять крізь це - на прикрих дрібничках. Нам здаються вони ганебними. Нам ввижється, що їх треба присікти, бо вони руйнують.
То не є руйнівники. То є знаки, щоб змінювати себе.
Якщо вибір був зроблений з любов'ю
...Відправляю сердите
послання
тобі на мобілку:
"Чоловіче,
на тебе чекає дружина!
Під дощем!"
Ну і що,
що він теплий,
бо літо,
і що листям умитим
запахло...
Крапа дощ.
Я чекаю...
(Заводська прохідна.
День робочий вже "over".
Тебе хтось з твоїх хлопців
затримав у справі...)
То чекаю, чи ні?!!
Так, не просто чекаю!
Оберну у пухнасте,
ласкаве і ніжне
свою самість,
сьогоденних претензій
до світу свій кіш.
Собі, тій, що
закохана в тебе,
собі, тій, що
пішла за тобою колись,
я гукаю:
"Озвись! Оживи!"
Крапа дощ.
Сонце й дощ!
Я стою,
ошаліло піднявши лице
до дощу і до сонця:
"Озвись! Оживи!"
(не завжди
помічають щасливих,
особливо,
якщо ті ще й змоклі)...
Собі, тій, що
пішла за тобою колись,
я шепочу:
"Озвись!"
Оберну у ласаве і ніжне
своє "Я чекаю!.."
Вдячна, що зазирнули!
