Як вона боязко ступала по льоду!
Наче під кригою хтось чекав.
Наче боялась розбити вроду
Об холодний кришталь.
Спину тримаючи рівно й гордо,
Сльози утерши на впалих щоках...
Скільки в ній грало тихих акордів
Про неземну печаль.
Якось було надто мокро і холодно.
Тріщини сипались в сніжний обрив,
Наче життя крихкотіло безоднею
Зламаних крил.
Ноги сковзили, душа потьохкувала.
Ця обережність байдужа льоду,
Суму, замерзлому в своїй вогкості.
Крик, що застиг у очах природи,
Битий
Холодний
Кришталь.
