Вже знову вечір сірий лебедіє
І палить душу поглядом мовчання.
Сміється місяць, зіронька радіє,
Бринить сльоза від дотику прощання.
Німіють губи, біль стискає груди,
До цього світу тягну свої руки.
Всміхаюся байдужістю на людях,
Немов примара синьої розлуки.
Здригнеться небо знов перед грозою,
Неначе сльози відчаю і втрати.
Та я у світ, збудований тобою,
не раз, кохана, буду повертатись…
16.11.2010р.
