У мене на плечах сонце,
Хоча навіть лампа гріє...
Скільки в житті надії?
Один, два,три...
Прости їм,
Залиш мені більше.
Зараз уже скосить...
Заплетися в моє волосся,
Заховайся у ньому.
Колючі погляди — босими.
Холодні сніги — босими.
Душа не виходить із осені.
Я безголоса.
Вітер завиє на зорі.
Втекти у гори...
На сніжні вістря.
Надихатися повітрям.
Не надихатися тобою...
До біса!
Ти — кисень.
Між нами листя —
Поля мінні,
Подушки з пороху.
Не розкаже розвідка ворогу...
Ні, не знатиме дещо ворог!
Я вмираю щораз за порух
Сині твоїх очей.
Коли встигли ми стати жорстокими?
Замріяні хвилями, заміряні болями,
Накладемось на рани...
Зморені, але кохані,
Підсніжники
Ніжні...
Крізь постріл вустами.
Під кулі — ми самі...
А може ти був у моєму сні,
А я упустила?!
А я забула або не розгледіла...
Засинають ведмеді з розкритими пащами.
Ми від них, хіба що, на слово кращі,
У любові пропащими,
Засинаємо теж...
